Tramway cars clanging and the blaring of horns.
The wheat fields of the city are high-volume laughter.
It doesn’t have any “yesterday”
nothing visionary.
Its evenings have no half-darkness
year
after
year.
It hums in melodies
and shines
in flashes.
It ceaselessly flows,
in motion
ceaselessly.
The steel tock,
the metallic
slipping.
In hypnotic splashing
life
flows by.
Panting horns
of the tramway cars
whistling.
Fires amid the smoke
where chimneys
stand.
In electric eyes
and in the eyes
clanging.
A pornographic noiseless sound.
Where’d the sun go?
Everything has dis-lit.
Where’d the song
go?
Everything
has dis-hummed.
Clamoring city
clanging sweetly
and sprinkling
little
“Flowers
of
Evil.”
МІСТО
Трамваїв дзенькіт пухкання сурм
то приска міста гамірний сміх
нема в нім «вчора» нема задуми
немає стуми так рік у рік
гуде в мельодах і сяє в блисках
і безугавно у рухах тче
залізо цока слястить криця
в гіпнозних присках життя тече
пухкання сурми трамваїв дзенькіт
огні між диму де димарі
в електрах очі у очах бренькіт
порнографеньки беззвучний грім
де ділось сонце? Вже одсвітило
де ділась пісня? Вже одгула
гамірить місто і дзвонить мило
і окропило «Цвіточки Зла»…