Місто | The City
Трамваїв дзенькіт пухкання сурм то приска міста гамірний сміх нема в нім «вчора» нема задуми немає стуми так рік у рік гуде в мельодах і сяє в блисках і безугавно у рухах тче залізо цока слястить криця в гіпнозних присках життя тече пухкання сурми трамваїв дзенькіт огні між диму де димарі в електрах очі у очах бренькіт порнографеньки беззвучний грім де ділось сонце? Вже одсвітило де ділась пісня? Вже одгула гамірить місто і дзвонить мило і окропило «Цвіточки Зла»…
Tramway cars clanging and the blaring of horns. The wheat fields of the city are high-volume laughter. It doesn’t have any “yesterday” nothing visionary. Its evenings have no half-darkness year after year. It hums in melodies and shines in flashes. It ceaselessly flows, in motion ceaselessly. The steel tock, the metallic slipping. In hypnotic splashing life flows by. Panting horns of the tramway cars whistling. Fires amid the smoke where chimneys stand. In electric eyes and in the eyes clanging. A pornographic noiseless sound. Where’d the sun go? Everything has dis-lit. Where’d the song go? Everything has dis-hummed. Clamoring city clanging sweetly and sprinkling little “Flowers of Evil.”