Why am I here?

Why this 

            unending

            longing?

When I don’t have a friend

            to untangle me

            from this 

tether.

Even when 

the sapphire blue ocean 

is at play,

            the waves 

slay the stones.

Ocean, talk to me.

            Ocean,

            do you know

            my heart’s atoning?

No.

            I can’t.

            I can’t 

            reconcile the rip tide.

God,

            my Ukraine is on the far side.

And here, my love.

Despair,

            mortal equivocation 

            between 

sweet poisons.

Ocean,

            introspective ocean.

Suture my heart,

            rhythmic waves.

The wind on the far bank is telling me,

I have drowned.

My heart is split

            into two irreconcilable 

wounds

that resist healing.

How did such fury

            enter my breast?

            Fury in my heart.

Death is curing my wounds

            without the power 

            to unite them

            into one.

God,

            will you listen

            to my witness?

Ocean,

            I will let you 

            take me

            under.

Why am I here 

            alone?

Ocean,

            you are incapable 

            of seeing me

            again.

Because I have no friends,

            and in my soul

            there is an unspeaking 

            emptiness.

Don’t hold it against me.

            Don’t hold it against me —

            my lover —

            my life —

            held hostage.

It’s a difficult thing 

            to fly

            only in songs —

            to my native,

            fragrant,

            distant

            fields.

Time is coming over us.

            My life 

is the settling

            of a debt.

Love

            is a high price.

God,

            where have I gone wrong 

            that my spring 

            is so harrowing?

Even when 

the sapphire blue ocean 

is at play,

            the waves 

slay the stones.

Ocean, talk to me.

            Ocean,

            do you know

            my heart’s atoning?

My heart is

            fractured.

My heart is 

destroyed 

            by grief 

            and love.

My errors

            unatoned.

            In my heart I carry

            my native 

            country.

Ocean,

            sapphire ocean.

You’re the one who kisses

            the stones on the far shore.

Let them know

            my longing;

            greet them with my grief.

Greet far-away

            Ukraine,

            its introspective anger.

The holy evening; 

            evening has passed.

In Ukraine spring is sharp.

And why is it so cruel 

            this evening?

МАРУСЯ

Чого я тут?

Чому ця вічна туга?

І немає мені друга звільнить од пут.

Синє море грає – хвилями камінь бʼє.

Mope! Море! Чи воно знає, що в моїм серці є?

Hi,

я не можу… не можу…

В тій стороні – моя Україна, Боже!

А тут –

моє кохання.

Відчай, смертне вагання

солодких отрут.

Mope! Mope! – Розваж!

Заплещи серце, хвиле!

Вітер на той бік скаже,

що я себе втопила.

Серце моє розтяте – дві рани ятряться в нім.

Чому в моїх грудях їх злято, злято в серці моїм?

Смерть мої рани залічить не сила зʼєднать в одно.

Боже, ти чуєш мій відчит!

Море, прийми на дно!

Чого я тут – сама?

Море, ти не побачиш вдруге.

Бо немає мені друга, і в душі моїй пустка німа.

Прощай, прощай, коханий мій життя моє ти полонив.

Тяжко літати лише в пісні сумній до рідних, пахучих, далеких нив.

Надходе час… життя мого розплата

і за кохання дорога ціна.

О, Боже! Чим я винувата що така сумна моя весна!

Синє море грає, хвилями камінь бʼє.

Mope! Море! Чи воно знає, що в моїм серці є?

Серце моє розколено

туга й кохання одчай.

Моїх гріхів не замолено, в серці моїм рідний край!

Mope, море!

Ти цілуєш камінь далеких берегів!

Передай їм мою тугу, передай їм моє горе – 

передай Україні далекій, розваж її гнів!

Святий вечір… Минув вечір.

На Україні ясна весна.

Чому ж така злая у цей вечір?