Mykolaivska
Миколаївська | Mykolaivska
Вискочив. Загудів із ночі.
Осліпив очима електричний зір.
Збив душу з ритму. Блиснув. Засипав очі
Гуркочучий бензіновий звір.
Зник погасально в роговій темряві
Оглянувши затурбовано сміливий слід.
І почали хитаться іскорки в незримій куряві
І заспівало залізо і загуділа мідь.
Вийшов гігант з привітанням рухливим окреслам
Перед входом у палаючий сад здійняв капелюх.
Радісно усміхнувсь підфарбованим ціклам
На один мент збліднув як пролітав над дахами дух.
Увійшов розкланявшись позолоченому сфінксу
Око зупинив на міліонах відблискувавших плям.
Кілька пар всміхнулось отироленому принцеві
І в серці заблищали літери реклям.
Ворушились мигтливо заплямовані тротуари
Таємно роззівлялись прірви тмяних вітрін —
І проходили під лихтарем зблідлі пудровані пари
I долітали несподівані галаси з усіх сторін.
Сіяло роздратовано огненне вишукане море
Зграйність злітала в душу монументальностями кам’яниць
Звуки лоскотали груди затоплювали теплі хутра
І хотілось випустити свою зарозумілість ниць.
Залітали далекі вигуки
В глибінь забожеволених душ.
І виривались орацжеві муки
Примарами з осоловілих туш.
Палила згага. Хотілось криги чи води
І плакав хтось що загубив свої сліди.
Сховав небосхил капелюховий бант
І похитував стегнами розмережаний Гігант.
Бризкав звабливо блакитострумний фонтан
І манили в сад стрійні фігури панн
Ніч розсипала непризнаний оксамит
І темним каштанам ще хотілось жить
Остання стьожка прямувала до парку
Самотно дрімав у пекарні турок
Блідо й ніяково вечір рухливий погасав
І в повітрі гойдались аромати ріжних страв
З-далека гнались запалені хустки
Торохтіли торохтіли торохтіли візники
Ледве ледве сірени загудуть
Зойків не чуть
Заплітаються плутаються думки
мороженого пестливої руки
Ніжно тихо в-останнє зітхнуть
заснуть заснуть
Пляму червону на розі зачекать
спать спать
плач
ніч.
It jumped out.
It arose from the night.
Its eyes were blinded
with electricity-vision.
The soul pulsed with a new rhythm.
Sparkled.
The roaring gasoline animal
made my eyes scratch
like sand.
Slipped off merging
into the absolute darkness —
Glancing back, troubled,
at its unfading trace.
And sparks swayed in the milky air.
Iron began to sing,
and copper whistled.
Giants greeted
our unceasing surroundings
Before entering
the burning
public garden,
And smiled at the dull-colored bicycles,
Before the giants
themselves
grew pale
as time crossed the rooftops.
The giants kneeled down
before the gold-plated sphinx.
Their eyes rested on millions of colorless splotches.
A few couples smiled at their washed-up majesty.
Closer to our hearts
seeped
the letters
of advertisements.
Strobe-like,
the splotchy sidewalks
swayed.
The shop-window
abysses
secretly gaped.
Powdered pale couples
passed under the streetlights,
While astonishing noise
flew at us from all sides.
The exquisite, fiery sea
shined
like revenge.
The monumental architecture of stone cliff
flew into my soul,
making my soul harmonious.
Sounds tickled my chest
inundated in warm furs
And I wanted to let my arrogance
just lie down
on the sand.
Distant squawking flew near
Into the depths of our crazed souls,
And the torturing oracles
ripped themselves free
like ghosts from silty corpses.
The parched burning feeling that
craved ice,
craved water.
And people wept,
having lost the record of themselves
A woman’s hat
hid the horizon,
And the thighs of the shattered giants rumbled.
The sky-blue-streaming fountain
sparkled seductively,
Calling the slender figures
of women
to the park.
The night spilled unfamiliar velvet,
While the dark chestnut trees
craved further life.
The last swathes
wafted to the park.
A solitary Turk
dozed in the bakery.
Pale and uneasy,
the activity-choked evening
sputtered out.
The aromas from dinners floated
in the air.
Clouds like shreds of cloth
on fire
raced in from afar.
And the cabs were howling
howling
howling.
Barely, barely, the sirens were humming.
The screaming was not quite audible.
Pleated, erring thoughts —
In the freezing, a soothing touch.
To wait for the red sun blotch
on the street corner
sleep, sleep
lament
night.