Поема Відваги | Bravery
1913.Khorol
Нічно. Плямить лихтарна рама.
Ліжко біліє, бо я не сплю.
Стихла, промчавшись, улична драма.
У- лю- лю.
В засипаючу думку
Іскри гірляндних слів.
Я хочу, щоб мені приснилась Гренландія
В бріллянтах безкошмарних снів.
Друзі мої, закрийте енціклопедії й фоліанти!
Друзі мої, з екстазним захватом— уперед!
Хай каскадно блакитяться веранди
І опурпурить всесвіт бред.
Хто скрикнув: — лячно! — ?
Скажи матері, що ти не справдив надій.
Бо в її душі стало мрячно
І— призирний— ти отримаєш сміх— мій.
Несвідомими нитками
Перетягнувся світ.
Енергія— електричними струмками—
Завладала морем—
І згинуть кволі, згинуть комічні, згинуть хорі
В роспаді невикористаних літ.
Я запалив електрику—
Друзі мої, ніччю— се для вас.
Я до болота й спання не звикну—
Я не можу, не можу спать.
Хто засвітив у млінепевній
Смолоскип блискучий, смолоскип з-над стін?
Щоб освітлить дорогу мрії марній,
Щоб освітлить красу руїн?
Збігайтесь, збігайтесь, тітани-велетні,
Таємними силуетами з уусіх сторін.
Бо я засвітив електрику.
Бо я задзвонив у дзвін.
Не бійтесь вістників,
Не оглядайтесь, не повертайтесь назад.
На кладовищах, в квітах запоезених смітників,
Вигинається містичний гад.
Я люблю, я люблю бульварні погляди,
Я не подам несміливим руки.
Хто умірає від позиченого голоду?
Хто благає неймовірно:—кинь!_ ?
Перейди, перейди роздратовану улицю.
Просто в вічі божевільному глянь.
Хай твій мозок і увага напружаться,
А ти розсмійся і стань.
І коли стане непривітно і холодно —
Зайди у мійський сад.
Друзі мої, небійтесь вістників!
Друзі мої, не повертайтесь назад!
І хто злякається несподіваного крику —
Той оганьбив істнуваннєм величній час.
Друзі мої, я встав і засвітив електрику—
Друзі мої, ніччю — се для вас!
Night.
It splotches the frame of the barge.
My bed is white because I am awake.
The drama in the street
flashed by and ended.
Lulla – lulla – lulla – by.
Into a sleep-succumbing idea.
Laurels are the flinty spark of words.
I want to dream of Greenland
in brilliant dreams
expunged of nightmare.
Friends, close your encyclopedias —
close your heavy books.
Friends, with irrepressible joy,
leave with me
this place of heavy looks.
Let the verandas cascade cobalt blue,
And let them purple the universe
to resound with delirium.
Who yelled: “It’s terrifying!”?
Tell your mom
you didn’t live up to yours dreams.
Because in her spirit it became cloudy
All I have to give you
is the tingling peel
of my laughter.
By unconscious threads
the world is stitched.
Energy — in electric currents —
has taken possession of the sea.
The frail will die,
the humorous will die,
the sick will die
In the decay of the years at which we never arrived.
I’ve switched on the electricity —
Friends, such a night is for you.
I can never get used to swamps,
and I can never get used to sleeping.
I can’t.
I can’t sleep.
Who lit up the uncertain air?
The blinking strobe.
The strobe from behind the wall.
To light up the road
of hopeless dreaming
to shine light
on the beauty of ruins?
Come, come, giant titans,
secret silhouettes on all sides.
For I have switched on the electricity.
For I have sounded the electronic bell.
Don’t be afraid of the messengers,
Don’t look back, —
above all,
don’t turn around.
In cemeteries,
in the flowers
of imported vases,
A mystical beast is writhing.
I love,
I love the stares in the street,
I won’t lend a helping hand to the frail.
No one dies of second-hand hunger.
No one pleads without response:
“Throw me some crumbs!”
Cross, cross the irritated street.
Look simply into the eyes of the madman.
Let your brain and attention strain,
Just smile
and get up.
And when it’s cold and hostile
Just go to the public garden.
Friends, do not fear the messengers!
Friends, do not turn back!
And whoever is afraid of a sudden cry —
Whoever has dishonored
our time
with too much
existence.
Friends, I have risen and turned on the light.
Friends, night is for you!
door.