I’ll be silent
And listen to the quiet backwaters of my soul
What I’m being silent about I
I won’t admit it
I won’t admit it
I’m morose
I’m morose
I’m morose
Because something constricts my soul
like a nightmare
hanging above me
I’m happy
Because in moroseness
I find a flower
whose petal
is immune to death
I don’t want to be a leaf decked in autumn gold
I don’t want to sigh about winter in autumn
I want to be valiant
I’m anticipating spring.
I want to sit in the park
and read Verlaine to the woman love
I want to whirl with her as a couple in the crowded room
My wish is the same as Chopin’s nocturnes
to understand
the spirit in her
I want to close my eyes tighter
tighter
I want to experience her spirit
more like strings
more like strings
I love
I love
I love
I’ll be silent.
And listen to the quiet backwaters of my soul.
What I hear — I will pour
into the spirit
in you.
I admit it.
ПʼЄРО КОХАЄ
Я мовчу
До тихих затонів своєї душі прислухаюсь
Про те що мовчу не признаюсь не признаюсь
Я смутний
Я смутний
Я смутний
Бо щось душу стисна мов кошмар навісний
Я веселий
Бо в смутку є пелюст невмерлий
Я не хочу буть листом осінньо-зотлілим
Не хочу про зиму зітхать восени
Хочу бути смілим
І жду весни
Хочу буть в парку і милій читати Верлена
Хочу кружляти я з нею у парі в юрмі
Багнесь ноктюрнів Шопена
Душу її зрозуміть
Хочу заплющити очі тісніше тісніше
Душу свою відчувати струнніше струнніше
Я люблю
Я люблю
Я люблю
Я мовчу
І до тихих затонів своєї душі прислухаюсь
Що чую — я в душу до тебе віллю
Я признаюсь.