(Poème objectif).

Гуркіт проноситься вихрами беззразковими

З неба ростинається залізний ланцюг

Псіхольогії всміхаються душами непривітно-ласкавими

Фізіономії бліднуть і обіцяють: — чекайте вранці! —

Бульвар зодягся у чорний смокінг

Каштани шепочуть нервозно-вакханно

З вікна віолінить зашторений Сінпінг 

Візник позіхає на розі натхненно.

Блимають іскорки. Зосередковують увагу плакати.

По плитах вздовжать користуючись порожнечою велосипедісти.

Мікроскопично еолять улицею спірохети

Бульдог біля дверей кондітерської кашляв од злости.

Пройшла проститутка кокетуючи сміливим строєм

Зупинила свій розрахований погляд на дзеркальній вітрині

Фіолетовий павук заплутавшись на стовпі між дротом пудрить тротуар і матово гріє

Вивалилась компанія в котелках що зоставила свою задоволеність на екрані.

Помірковано огороносившись сів у карету директор департаменту

Провінціальний поет скрикнув по-серед улиці

Він необережно попав під автомобіль, голова йому була проломлена

І якась дама очевидиця росповідала між публікою: він задививсь на місяць.

Панночка-спеціалістка в коротенькій сукні йшла на лекцію музики

І задивилась на афішу — був оповіщений

Klavier-Abend Скрябіна в залі консерваторії

Висока й стрійна красуня за проводом

пана в червоній жилетці поспішала до скетінг-рінку

В кареті червоної допомоги помчали в лазарет епілептичну істерію.

Перед фонтаном в заснулім скверику самотно ворушив заломленими губами маніак

Публіка з садів і електричних театрів росходилась по кавярнях

Садіст на темнім розі перестрінувши солодку мрію притулив енергійно до жіночої спини свій стек

Маленький цуцик зупинивсь отриножено біля загороженого корня.

Верлен сидів очезпідбровено за мармуровим столиком

Спостерігаючи силуетні рухотіни за вікном отемреним

В телефонній будочці панна інтимно-випадково розмовляла з Семенком

Електрика освітлювала дзеркальну залю обезпаморочено.

Все місто зосередковане шматками брало ноти повторюючись без кінця з-за такту

Слова і вигуки втеряли рими, мельодії випадковані позбулись знакомих ритмів

Душі злились в заплутану драматичну коректу

І всі зітхали простягали окишенені руки й мовчали: —  Ми напередодні!

Interior

(Poème objectif).

Crosswinds

unprecedented 

howling 

Iron chains dragged across the sky. 

Psychology in the sweet smiles  of those who don’t mean it.  

Faces grown pale while promising morning. 

The boulevard clad in tuxedo black.

The chestnut trees whisper nervo-bacchanale.

Through curtains the Norwegian composer Christian Sinding

fiddling through an open window 

While at the corner, a cabbie yawns.

Sparks fly unevenly. Advertisements are all

we have

of focus.

Bicyclists profit from the vacancy  

to sail across the square. 

Bacterial infections 

waft microscopically

down the street. 

A bulldog left outside a shop door

coughs in anger.

A street girl walked by, 

flirting with a robust man. 

She paused,

her self-appraising gaze 

lingering in a shop window.

A violet spider wrapped a light pole 

in a silken web,

While fashionable people 

confronted life 

outside the cinema.

Placidly turning his head,

a businessman ducked into a cab.

A provincial poet shouted 

from the center of the street;

carelessly, he fell under a car, 

and his head was smashed.

A fashionable eyewitness told everyone 

who would listen 

the poet had been looking at the moon.

A lady specialist 

in a short dress 

was walking to a music lesson.

She perused    

a poster announcing 

a piano-evening 

with a poet. 

A tall, slender woman 

rushed toward the shaking rink.

A red ambulance was itself a case of epileptic hysteria 

Lightly touching his broken lips, 

a drug addict

stood by the fountain 

of the dormant 

square

As people left the electric theaters 

for the cafés.

A sadist 

in a dark corner 

pressed energetically 

against a woman’s back.

A small dog paused 

numbly near a defenseless tree.

The poet Paul Verlaine 

sat with a contracted look 

by a marble table.

He witnessed moving silhouettes 

beyond the dark window.

In the telephone booth, 

a lady was speaking 

intimately and casually 

with the poet Mykhail Semenko.

The electricity illuminating the large café mirrors 

was dazed by its own light.

The city ceaselessly 

repeated 

the notes of the music 

without the tempo.

Words lost their rhyme, 

and melodies their familiar rhythm.

Souls slid into a mistaken, 

dramatic tenseness. 

And everyone yawned, 

extending oxidized bare arms, 

and was silent.We are on the verge!