I.
A whirlwind of feeling alights from the strings.
In the whirlwind is life,
and maybe death.
In its echoes is the force of fresh coffins
And wine poured
to the overflow point of the glass.
And it weeps, and it laughs
Spilling over in large drops —
Then disperses in the air
Then condenses in flowers.
Splatter splash,
the cascade foams
In the whirlwind feeling spins,
A holiday of violin roses.
Everyone,
who listens,
celebrates this holiday.
To everyone — to each heart — the violin glides,
Speaking of life and death,
Conveying grief and wellbeing — to the heart —
Like a horrible, raging sea.
A whirlwind of feeling alights from the strings.
All life is in the strings, and maybe death.
In the echoes the force of fresh coffins
And wine poured to the overflow point of the glass.
II.
The ray of sun is rising,
Mediative longing haunts the strings.
The sound is unhidden and sobbing,
And sings,
and converses
within the din
of chords.
The violin is crying.
The violin is burning,
then faints in despair —
Only to revitalize in chords.
The strings wail and laugh,
tears stream like running water,
And the soul is swimming,
swimming
in countries where the clouds have passed,
where God trades eternity
for the suddenness of minutes.
The sun is playing, rising,
Mediative longing in the elastic strings —
The present time is floating among them.
Among the sounds is the captivation of suffering.
Скрипка
I.
Вир чуття злітає з струн.
В нім життя, а може и смерть.
В згуках сила свіжих трун
I вина налито в-щерть.
I ридає, і сміється,
Розсипається краплями,
То в повітрі розіллеться,
То збірається квітками.
Бризка, піниться каскад,
У виру чуття кружляє,
Празник скрипонька троянд
Всім, хто слухає, справляє.
Всім до серця скрипка лине,
Про життя і смерть говоре,
Горе й щастя в серце кине,
Як страшне мінливе море.
Вир чуття злітає з струн.
Все життя в них, може й смерть.
В згуках–сила свіжих трун
І вина налито в-щерть.
II.
Промінь сонця виграває
Межи струнами тужними.
Згук там рветься і ридає,
I співає, й розмовляє
Між акордами бучними.
Скрипка плаче, скрипка гріє,
То у розпачу зомліє,
То в акордах оживе.
Струни стогнуть і сміються,
Струмочками сльози ллються
І душа пливе, пливе
В позахмаряні країни,
Де раптовії хвилини
Бог за вічність оддає.
Сонце грає, виграває
Межи струн пружких, тужних,
А смичок в них пропливає
В згуках–муках чарівних.