Авіатор | Aviator
1913.Khorol
Люблю мідяні звуки оркестри
Зачуваю здалека
Сурми ревуть
Кларнети розмовляють
Юрма шумує
Задерши капелюха
За пілотом стежить
На панн дивлюсь
Уст
Усміхи струять весело
Усміхи очей хвилюють
Гомін
Сміхострумки
Душа в сонячних струнах
Опій і кров
Клекоче пестить м’яко
Юрма
Юрма
Гомінка
Безжурна
Щасливим бути як юрма
Немає ні до чого діла
Мертвопетлює авіатор в хмарах.
I love
the copper
sounds
of orchestras.
I feel
the sounds
from far away.
The bugles reverberate.
The clarinets
clearly
articulate.
The crowd buzzes.
Hold my hat.
They’re all just
watching
the pilot.
I’m watching
a young
lady.
Her mouth.
In her smiles,
streams
of joyfulness.
In her smiles
with worry
in their eyes.
Loud noise.
Smile-streams.
Soul in the strings of sunlight.
Opium
and blood.
The raven’s croak
caresses
softly.
The crowd.
The crowd.
Boisterous.
Carefree.
Lucky
to be
one of the crowd.
There’s nothing
much important
to do.
The free-falling
aviator
in the clouds.