Пʼєро кохає | Pierrot in Love
Я мовчу До тихих затонів своєї душі прислухаюсь Про те що мовчу не признаюсь не признаюсь Я смутний Я смутний Я смутний Бо щось душу стисна мов кошмар навісний Я веселий Бо в смутку є пелюст невмерлий Не хочу буть листом осінньо-зотлілим Не хочу про зиму зітхать восени Хочу бути смілим І жду весни Хочу буть в парку і милій читати Верлена Хочу кружляти я з нею у парі в юрмі Багнесь ноктюрнів Шопена Душу її зрозуміть Хочу заплющити очі тісніше тісніше Душу свою відчувати струнніше струнніше Я люблю Я люблю Я люблю Я мовчу І до тихих затонів своєї душі прислухаюсь Що чую — я в душу до тебе віллю Я признаюсь.
I’ll be silent And listen to the quiet backwaters of my soul What I’m being silent about I I won’t admit it I won’t admit it I’m morose I’m morose I’m morose Because something constricts my soul like a nightmare hanging above me I’m happy Because in moroseness I find a flower whose petal is immune to death I don’t want to be a leaf decked in autumn gold I don’t want to sigh about winter in autumn I want to be valiant I’m anticipating spring. I want to sit in the park and read Verlaine to the woman love I want to whirl with her as a couple in the crowded room My wish is the same as Chopin’s nocturnes to understand the spirit in her I want to close my eyes tighter tighter I want to experience her spirit more like strings more like strings I love I love I love I’ll be silent. And listen to the quiet backwaters of my soul. What I hear — I will pour into the spirit in you. I admit it.