Interior | (Poème objectif)
Гуркіт проноситься вихрами беззразковими З неба ростинається залізний ланцюг Псіхольогії всміхаються душами непривітно-ласкавими Фізіономії бліднуть і обіцяють: — чекайте вранці! — Бульвар зодягся у чорний смокінг Каштани шепочуть нервозно-вакханно З вікна віолінить зашторений Сінпінг Візник позіхає на розі натхненно. Блимають іскорки. Зосередковують увагу плакати. По плитах вздовжать користуючись порожнечою велосипедісти. Мікроскопично еолять улицею спірохети Бульдог біля дверей кондітерської кашляв од злости. Пройшла проститутка кокетуючи сміливим строєм Зупинила свій розрахований погляд на дзеркальній вітрині Фіолетовий павук заплутавшись на стовпі між дротом пудрить тротуар і матово гріє Вивалилась компанія в котелках що зоставила свою задоволеність на екрані. Помірковано огороносившись сів у карету директор департаменту Провінціальний поет скрикнув по-серед улиці Він необережно попав під автомобіль, голова йому була проломлена І якась дама очевидиця росповідала між публікою: він задививсь на місяць. Панночка-спеціалістка в коротенькій сукні йшла на лекцію музики І задивилась на афішу — був оповіщений Klavier-Abend Скрябіна в залі консерваторії Висока й стрійна красуня за проводом пана в червоній жилетці поспішала до скетінг-рінку В кареті червоної допомоги помчали в лазарет епілептичну істерію. Перед фонтаном в заснулім скверику самотно ворушив заломленими губами маніак Публіка з садів і електричних театрів росходилась по кавярнях Садіст на темнім розі перестрінувши солодку мрію притулив енергійно до жіночої спини свій стек Маленький цуцик зупинивсь отриножено біля загороженого корня. Верлен сидів очезпідбровено за мармуровим столиком Спостерігаючи силуетні рухотіни за вікном отемреним В телефонній будочці панна інтимно-випадково розмовляла з Семенком Електрика освітлювала дзеркальну залю обезпаморочено. Все місто зосередковане шматками брало ноти повторюючись без кінця з-за такту Слова і вигуки втеряли рими, мельодії випадковані позбулись знакомих ритмів Душі злились в заплутану драматичну коректу І всі зітхали простягали окишенені руки й мовчали: — Ми напередодні!
Crosswinds unprecedented howling Iron chains dragged across the sky. Psychology in the sweet smiles of those who don’t mean it. Faces grown pale while promising morning. The boulevard clad in tuxedo black. The chestnut trees whisper nervo-bacchanale. Through curtains the Norwegian composer Christian Sinding fiddling through an open window While at the corner, a cabbie yawns. Sparks fly unevenly. Advertisements are all we have of focus. Bicyclists profit from the vacancy to sail across the square. Bacterial infections waft microscopically down the street. A bulldog left outside a shop door coughs in anger. A street girl walked by, flirting with a robust man. She paused, her self-appraising gaze lingering in a shop window. A violet spider wrapped a light pole in a silken web, While fashionable people confronted life outside the cinema. Placidly turning his head, a businessman ducked into a cab. A provincial poet shouted from the center of the street; carelessly, he fell under a car, and his head was smashed. A fashionable eyewitness told everyone who would listen the poet had been looking at the moon. A lady specialist in a short dress was walking to a music lesson. She perused a poster announcing a piano-evening with a poet. A tall, slender woman rushed toward the shaking rink. A red ambulance was itself a case of epileptic hysteria Lightly touching his broken lips, a drug addict stood by the fountain of the dormant square As people left the electric theaters for the cafés. A sadist in a dark corner pressed energetically against a woman’s back. A small dog paused numbly near a defenseless tree. The poet Paul Verlaine sat with a contracted look by a marble table. He witnessed moving silhouettes beyond the dark window. In the telephone booth, a lady was speaking intimately and casually with the poet Mykhail Semenko. The electricity illuminating the large café mirrors was dazed by its own light. The city ceaselessly repeated the notes of the music without the tempo. Words lost their rhyme, and melodies their familiar rhythm. Souls slid into a mistaken, dramatic tenseness. And everyone yawned, extending oxidized bare arms, and was silent. We are on the verge!