Anesthesia
Анестезія | Anesthesia
Ось кілька місяців я не чіпав поезії.
А недоторка ця піднесена мене
Я пробуваю й досі ще в обіймах анестезії
Чекав заким оказія зворушить і штовхне.
Піднесена й роспатлана тобі моя поезія
Бо ти лише зобачиш в ній огні бучних скалок
До тих годин омріяних як «Київ-Полінезія»
Розсмокче і роскидає призирливий клубок.
That’s already several months
where I
pretty
much
didn’t touch
poetry.
And not touching
is for me
rebounding.
I’m already hazing
in the arms
of anesthesia.
I was somehow waiting
the opportunity
when it would turn around
and seize me.
Rebounding
and undoing
for you,
too —
my poetry.
Since all you see in it
is fires
of beech tree
splinters.
Until those hours
appearing in my dreams
as Polynesia-Kyiv
Which dissolves
and dissipates;
a discerning
tangle.