Intérieur
Intérieur| (Poème objectif)
Гуркіт проноситься вихрами беззразковими
З неба ростинається залізний ланцюг
Псіхольогії всміхаються душами непривітно-ласкавими
Фізіономії бліднуть і обіцяють: — чекайте вранці! —
Бульвар зодягся у чорний смокінг
Каштани шепочуть нервозно-вакханно
З вікна віолінить зашторений Сінпінг
Візник позіхає на розі натхненно.
Блимають іскорки. Зосередковують увагу плакати.
По плитах вздовжать користуючись порожнечою велосипедісти.
Мікроскопично еолять улицею спірохети
Бульдог біля дверей кондітерської кашляв од злости.
Пройшла проститутка кокетуючи сміливим строєм
Зупинила свій розрахований погляд на дзеркальній вітрині
Фіолетовий павук заплутавшись на стовпі між дротом пудрить тротуар і матово гріє
Вивалилась компанія в котелках що зоставила свою задоволеність на екрані.
Помірковано огороносившись сів у карету директор департаменту
Провінціальний поет скрикнув по-серед улиці
Він необережно попав під автомобіль, голова ему була проломлена
І якась дама очевидиця росповідала між публікою: він задививсь на місяць.
Панночка-спеціалістка в коротенькій сукні йшла на лекцію музики
І задивилась на афішу — був оповіщений
Klavier-Abend Скрябіна в залі консерваторії
Висока й стрійна красуня за проводом
пана в червоній жилетці поспішала до скетінг-рінку
В кареті червоної допомоги помчали в лазарет епілептичну істерію.
Перед фонтаном в заснулім скверику самотно ворушив заломленими губами маніак
Публіка з садів і електричних театрів росходилась по кавярнях
Садіст на темнім розі перестрінувши солодку мрію притулив енергійно до жіночої спини свій стек
Маленький цуцик зупинивсь отриножено біля загороженого корня.
Верлен сидів очезпідбровено за мармуровим столиком
Спостерігаючи силуетні рухотіни за вікном отемреним
В телефонній будочці панна інтимно-випадково розмовляла з Семенком
Електрика освітлювала дзеркальну залю обезпаморочено.
Все місто зосередковане шматками брало ноти повторюючись без кінця з-за такту
Слова і вигуки втеряли рими, мельодії випадковані позбулись знакомих ритмів
Душі злились в заплутану драматичну коректу
І всі зітхали простягали окишенені руки й мовчали: — Ми напередодні!
Crosswinds
unprecedented
howling
Iron chains dragged across the sky.
Psychology in the sweet smiles of those who don’t mean it.
Faces grown pale while promising morning.
The boulevard clad in tuxedo black.
The chestnut trees whisper nervo-bacchanale.
Through curtains the Norwegian composer Christian Sinding
fiddling through an open window
While at the corner, a cabbie yawns.
Sparks fly unevenly. Advertisements are all
we have
of focus.
Bicyclists profit from the vacancy
to sail across the square.
Bacterial infections
waft microscopically
down the street.
A bulldog left outside a shop door
coughs in anger.
A street girl walked by,
flirting with a robust man.
She paused,
her self-appraising gaze
lingering in a shop window.
A violet spider wrapped a light pole
in a silken web,
While fashionable people
confronted life
outside the cinema.
Placidly turning his head,
a businessman ducked into a cab.
A provincial poet shouted
from the center of the street;
carelessly, he fell under a car,
and his head was smashed.
A fashionable eyewitness told everyone
who would listen
the poet had been looking at the moon.
A lady specialist
in a short dress
was walking to a music lesson.
She perused
a poster announcing
a piano-evening
with a poet.
A tall, slender woman
rushed toward the skating rink.
A red ambulance was itself a case of epileptic hysteria
Lightly touching his broken lips,
a drug addict
stood by the fountain
of the dormant
square
As people left the electric theaters
for the cafés.
A sadist
in a dark corner
pressed energetically
against a woman’s back.
A small dog paused
numbly near a defenseless tree.
The poet Paul Verlaine
sat with a contracted look
by a marble table.
He witnessed moving silhouettes
beyond the dark window.
In the telephone booth,
a lady was speaking
intimately and casually
with the poet Mykhail Semenko.
The electricity illuminating the large café mirrors
was dazed by its own light.
The city ceaselessly
repeated
the notes of the music
without the tempo.
Words lost their rhyme,
and melodies their familiar rhythm.
Souls slid into a mistaken,
dramatic tenseness.
And everyone yawned,
extending oxidized bare arms,
and was silent. We are on the verge!