I’m waiting for the moon
Місяця жду | I’m waiting for the moon
Місяця жду.
Мені без нього лячно.
Сніг забіліє в самотнім саду —
Серце забєсь доброзично і вдячно.
Пусто і тоскно ніччю в селі.
Я тут чужий і настроєний ворожо.
Дивлюсь с- порога на далекий ліс
І хочеться бути замісць Дуная сторожом.
І хто повіре — що я народився тут!
Скільки в-день на селі галасів.
Який чужий, чужий мне цей статут,
Дитинячих відчувань не зосталося.
Око не звикне, в темряві мені лячно.
Боже, сніг ледве біліє в саду.
На душі — якась моторошність. Мрячно.
Місяця жду.
I’m waiting for the moon.
It’s terrifying for me without it.
The snow will whiten in the solitary garden —
My heart
with gratitude and goodwill
will beat.
Empty and without interest
night in the countryside.
I’m a foreigner here —
the place is wired
with enmity.
I look across the doorstep at the distant woods
and want to keep watch
on the Danube.
And who would believe I was born here?
How many days
spent shouting in the countryside.
Somehow it’s foreign —
to me this status
is foreign.
Childhood feelings
haven’t remained.
My eye hasn’t adjusted,
and the darkness to me is terrifying.
God, the snow is slightly
whitening
in the garden.
In my soul —
somehow fear. Clouded.
I’m waiting for the moon.