Місяця жду | I’m waiting for the moon
Місяця жду. Мені без нього лячно. Сніг забіліє в самотнім саду — Серце забєсь доброзично і вдячно. Пусто і тоскно ніччю в селі. Я тут чужий і настроєний ворожо. Дивлюсь с- порога на далекий ліс І хочеться бути замісць Дуная сторожом. І хто повіре — що я народився тут! Скільки в-день на селі галасів. Який чужий, чужий мне цей статут, Дитинячих відчувань не зосталося. Око не звикне, в темряві мені лячно. Боже, сніг ледве біліє в саду. На душі — якась моторошність. Мрячно. Місяця жду.
I’m waiting for the moon. It’s terrifying for me without it. The snow will whiten in the solitary garden — My heart with gratitude and goodwill will beat. Empty and without interest night in the countryside. I’m a foreigner here — the place is wired with enmity. I look across the doorstep at the distant woods and want to keep watch on the Danube. And who would believe I was born here? How many days spent shouting in the countryside. Somehow it’s foreign — to me this status is foreign. Childhood feelings haven’t remained. My eye hasn’t adjusted, and the darkness to me is terrifying. God, the snow is slightly whitening in the garden. In my soul — somehow fear. Clouded. I’m waiting for the moon.