Селянські сатурналії | Peasant Saturnalia
Все село в білій куряві, куряві сніговій. Хто вийти погулять наважиться? У вікно гляну — мете, лютує буровій, Білий сад скаржиться. Скаржиться і скрипить білий сад. Мерзне біля пню дурненький зайчик. Ой як зимно, зимно поміж хат! В снях жалібно собака скавче. Скавучить, скавучить, хвостом замеле, На груди кинеться, як вийдеш у сіни. Не віриться, що село завмерло. Весело ждати зміни.
The entire village is dusty with white is snowy dust. Who would venture to come outside for a stroll? I look through the window — it’s squalling, the blizzard is ferocious. The white orchard is bewailing. Bewailing and screeching the white orchard. Freezing by a chopped tree a stupefied rabbit. Oh, how cold. How cold between the houses. The dog barks melancholically in her sleep. She laments and laments. Her tail wags. She will jump on your chest when you come out to the barn. She doesn’t believe in the frozenness of the village. Cheerfully awaiting change.